твiр роздум про любов до рiдноi землi
1-4 класс
|
Наша земля!
Україна - наша земля. Край походження богатьох відомих на цілий світ людей. Це не просто країна де живу я і мої батьки. Київ, Львів, Харків , Дніпропетрівск, Луганск, Донецьк, Рівне - то тількі єдна маленька частка , тієї найчарівнішої нації. У нас говорять російською та українською мовами. Але завжди коли щось трапляється - жителі нашої славетної держави стають милі і чуйні один до одного в незалежності від регіону в яким хто живе. Я люблю свою відчизну - за славетну, мелодійну та яскраву мову, за то як восенни пада листя, за відомого у цілому світі Шевченка, також за мойх рідних і друзів. Рідна земля - це там, де твоє серце сповнене радістю і любов'ю. Мій рідний дім - і там я буду жити та радіти .
Другие вопросы из категории
Читайте также
1.Дізнайся, що означають географічні назви.
Сахара-________.
Ніагара-_______.
Пампаси-________.
2.Запиши кілька прислів"їв про ставлення до хліба.
3.До побаних слів добери синоніми.
Пересторога-_______.
Непогасна-_________.
4.Склади міркування "Що означає бути справжньою людиною".
___________________________________________________
___________________________________________________
___________________________________________________
___________________________________________________
___________________________________________________.
АПРЕЛЯ 18.00
Ріс собі на світі хлопчик. І дуже люди того хлопця любили, бо умів
він співати, як ніхто на світі. Вечорами, після денної роботи, коли
можна було трохи спочити, сходилися старі й малі послухати пісню. Кожен,
хто чув хоч раз той спів, ніби набирав у груди сили й снаги, ніби пив
живу воду з цілющого джерела. Співав хлопець про сонце, про квіти-трави,
про землю. І кожна його пісня славила рідний край. Ті пісні хлопчина
складав сам. А коли в нього питали, як це йому вдається, відповідав, що
все те — від квітів, дерев, води, птахів та звірів.
Якось прийшло в цей край лихо. Про співучого хлопчика прочули злі
вороги й вирішили викрасти його. Темної ночі, коли він наслухав пісню
місячного сяйва, щоби потім переспівати його людям, схопили вони його й
понесли в свої землі. Володар тої країни хотів мати співучого раба. Та
хлопець йому не співав. Просили його — мовчав, били — мовчав. Тільки
одного разу, змучений вкрай, завів тужну-тужну пісню. Від тої пісні
німіли люди, а каміння плакало. Була вона про розлуку з рідною стороною.
Злий володар наказав відвезти хлопчика в його землю і, якщо він там
співатиме, убити. Тільки-но ступив хлопчик на рідну землю, одразу в
нього вирвалася пісня.
Котрийсь із ворогів замахнувся шаблюкою, щоб виконати наказ володаря,
але шабля свиснула в повітрі, а хлопця не стало. Лише в зеленій траві
застрибало маленьке чорненьке створіння. І задерикувато заспівало.
Відтоді й повелися на нашій землі веселі цвіркуни. їхні пісні
славлять рідну землю, звеселяють смутних. А хто понад усе любить
батьківщину, той чує в пісні маленького цвіркуна слова про красу нашої
землі.